БІЛА РОБОТА НА ЧОРНОМУ КОНТИНЕНТІ. Урядовий Кур`єр, 10 листопада 2012 р., № 207 (4851)

У самому серці Африки ростуть привезені з України соняшники і помідори. Їх, як нагадування про Батьківщину, вирощують пілоти з компанії «Українські вертольоти». Побут українців на чорному континенті максимально наближений до комфортних. У закордонному відрядженні в Демократичній Респібліці (ДР) Конго вони проводять по чотири місяці. Тут працюють на підтримку миротворчої місії ООН: перевозять поранених і доставляють термінові вантажі.

Рятує взаємовиручка

На пильний майданчик в аеропорту Бені один за іншим приземляються два бойових вертольоти Мі-24. Українські військові з 18-окремого вертолітного загону сідають на дозаправку на шляху до столиці Гомі. Їх зустрічає екіпаж «Українських вертольотів». Серед них - командир-стажист Юрій Стороженко.
«18-й вертолітний загін - мій рідний. Прослужив я тут останні десять років. Заступником командира ескадрильї літав з ними до Ліберії, – поплескує по носі бойового вертольота Стороженко. – Тут зібрався весь цвіт нашої військової авіації, а саме 300 військовослужбовців запасу».
«На Африканському континенті не можна жити без взаємодії і взаємовиручки, – пояснює Стороженко. – Допомагаємо один одному, чим можемо. Наприклад, сьогодні перед вильотом у Бені командир українського вертолітного загону Ігор Яременко подзвонив і попросив оцінити «на око» погоду. Льотчик завжди зрозуміє льотчика. Можу сказати: погода слизька, але скоро покращиться».
Але, мабуть, найпоказовішим був порятунок пораненого українського миротворця.
«Саме тут ми й надавали першу допомогу бортовому перекладачу–капітану Сергію Васьковському, – показує командир обстріляного вертольота Валентин Михайлов на ангар у стороні від злітної смуги. – Було багато крові і ми серйозно хвилювалися за життя Сергія».

Той день досі згадують з хвилюванням

«21 березня цього року ми вилетіли на звичайне завдання з майданчика в місті Бунія, що в 30 кілометрах звідси. Один вертоліт на висоті 450 метрів розкидав над табором повстанців, або як їх тут називають – Ребел, листівки із закликами миру. Ще три машини прикривали нас з висоти 900 метрів. Несподівано із землі відкрили вогонь. У корпус вертольота потрапило сім куль. Одна з них влучила в ногу бортовому перекладачу. Це перший випадок за всю історію загону», – згадує Михайлов.
Вертоліт був серйозно пошкоджений – зачеплені лопасті і система шасі. «Ми випустили дублюючі системи, але всеодно приземлення у Бені було жорстким. І хоч після обстрілу були у повітрі хвилин п'ятнадцять, Сергій утратив багато крові. Кваліфіковану допомогу йому надали лише у лікарні в Гомі», – додає льотчик-оператор обстріляного вертольота, капітан Сергій Татаренко.
Саме тоді на допомогу прийшли командир повітряного судна Геннадій Багрій з екіпажем, що якраз були у таборі в Бені.
«Через сильний дощ усі польоти на день були скасовані. А в обід нам подзвонили з офісу ООН і розповіли про пораненого. За 15 хвилин ми були у небі», - згадує Багрій.
Шлях до столиці Конго був непростим. Шкальний вітер, хмари, що закривають гори. Летіти було складно і вкрай небезпечно. Проте ризик був виправданий, адже Сергій Васьковський хоч ще кульгає, але все могло бути набагато гірше, якби не вчасно надана допомога. Зараз він в Україні і вже вийшов з лікарняного.

Погода «на око» – звична справа

Погода у Конго - окрема історія. Начальник відділу Повітряних операцій Місії ООН MONUSCO у м. Бені Гулям Джайламі показує на монітор комп'ютера.
«Сірі плями – це хмарність, сині – дощ, яскраво-малинові – гроза. Вже за синіх кольорів польоти часто скасовуються, а за малинових – ні про який виліт не може йтися», – пояснює він.
Крім технічних пристосувань, у пілотів є власні методи визначення погоди.
Командир повітряного судна Сергій Музика працює в авіації 26 років. За цей час він навчився давати прогноз погоди «на око». Колеги жартома, але з повагою, називають його «детектором погоди».
Вертоліт з українським прапором на борту і оонівськими маркуваннями приземляється біля віддаленого оонівського табору. Сюди пілоти злітають двічі на тиждень, привозять миротворцям їжу і воду. Небо абсолютно чисте, але командир побачивши маленьку хмаринку на горизонті, каже: «Треба терміново відлітати». Екіпаж без зайвих розмов запускає вертоліт. Всього за півгодини небо затягує товстої ватою, періщить дощ і палахкотять блискавиці.
«Ми звикли довіряти своїм відчуттям, – розповідає пілот. – Буває, на локаторі бачимо льотну погоду, а за хвилину вона змінюється. Не раз доводилося обходити зліва чи справа грозові хмари, що виникали буквально нізвідки. Пролітати крізь них украй небезпечно. У вертоліт може потрапити блискавка, або ж виникне така бовтанка, що справитися з нею буде майже неможливо».
Погана погода, високі гори і тридцятиметрові дерева роблять цю країну небезпечною для недосвідчених льотчиків. Аварії тут – звична справа. «Лише за 2,5 роки моєї роботи у Конго через погані погодні умови розбилося шість літаків. Саме тому до погоди тут шановбливе ставлення: через грозу скасовується майже 90% усіх операцій», - пояснює офіцер з планування польотів ООН аеропорту Букаву Костянтин Жучков.

Робота в ООН складніша, ніж у МНС

Командир повітряного судна Костянтин Бондар звик до надзвичайних ситуацій. Тривалий час він працював у спецзагоні МНС України. У 2007-2008 роках ліквідовував наслідки паводків у Карпатах.
«Ми на вертольоті евакуювали людей з віддалених гірських поселень, доставляли потерпілим продовольство і воду. У 2007-му я возив на ліквідацію паводків президента Ющенка, а роком пізніше - прем'єр-міністра Януковича. Літали щодня майже без відпочинку. Однак робота в місіях ООН за насиченістю набагато складніша, ніж в МНС, часто перевозимо важкоранених і хворих».
За словами керівника авіагрупи «Українських вертольотів» у Конго Леоніда Чугайнова, ця місія ООН – одна з найскладніших. З 2010 року компанія перевезла понад 18 тисяч пасажирів і понад 1,5 тисячі тонн вантажів.
Цього ж дня вертоліт вилітає в найвищу точку регіону - село Шабунда. На борт сідає дев'ятирічна Джуі Набусакі з мамою і тіткою. «Ми доставимо її в лікарню для жертв насильства, – пояснює Чугайнов, – Вона постраждала від рук одноплемінника, дорослого чоловіка. На жаль, тут це не рідкість».

Робота по-чорному

«Українські вертольоти» - єдиний, акредитований в Україні, вертолітний перевізник ООН, що надає пілотам «білу роботу» в Африці. Але тут є чимало й таких, що працюють нелегально.
«Багато моїх друзів літають у Африці по-чорному. Не приховуватиму, що після відходу з армії у мене були подібні пропозиції, – розповідає офіцер запасу Сергій Шевченко. – Але мені пощастило, я знайшов легальну роботу, де все офіційно і навіть є власний навчальний центр, де можна вивчити англійську».
У Конго літає і наймолодший у компанії командир 27-річний Олександр Гаврін. У компанію він прийшов у 2006-му одразу після льотного коледжу. Його, ще «зеленого» тоді другого пілота відправили працювати у Пакистан. Потім була Кенії, Гаїті та Судан.
Стабільною і високооплачуваною роботою закордоном забезпечені завдяки «Українським вертольотам» ще понад 200 пілотів і бортінженерів. За вісім років роботи в миротворчих і гуманітарних місіях ООН у Судані, Кот-д'Івуар, ДР Конго і Південному Судані вертольоти компанії перевезли понад 450 тисяч чоловік і 20 тисяч тонн вантажів.

Поділитися