«Українські вертольоти» підтримують: історія захисника із Харківщини, який пройшов полон та мріє почати власну справу

ПрАТ АК «Українські вертольоти» постійно допомагають нашим незламним захисникам — реабілітації, операції, догляд і післяопераційний період у медичних закладах. Цього разу авіакомпанія спрямувала 192 тисячі гривень на реабілітацію бійців в оздоровчо-відпочинковому таборі для захисників «За покликом серця». Упродовж 10 днів у Карпатах воїни знайомилися, знаходили підтримку та долучалися до різноманітних активностей. Серед них — велопробіги, іпотерапія, арттерапія, ковальська справа, ткацтво, а також незвична «горитерапія».

Історія захисника Віктора насичена і цікава. Він — житель Харківщини, який до повномасштабної війни будував свій світ із квітів, дерев та зелених насаджень. Ландшафтний дизайнер із багаторічним досвідом, яикй створював затишок у дворах і парках, мріяв про розвиток власного бізнесу та завжди бачив красу навіть у найменших деталях природи. Але війна змінила все.

У перші місяці повномасштабного вторгнення Віктор не зміг стояти осторонь. Він вирішив, що його місце на фронті, бо не гоже, щоб нога окупанта ступала рідною землею. Після того, як відвіз дружину та дитину на захід України, вступив до лав Збройних Сил. Батьки далеко виїжджати не захотіли, тому перебралися на Полтавщину, все мріяли, що повернуться у свої краї.

«Я не міг просто дивитися, як руйнується наша країна. Як нищать міста, в яких ми народилися й виросли. Це був мій обов’язок», — розповідає Віктор.

Його шлях проліг на Луганщину, де він виконував бойові завдання в найгарячіших точках фронту. Під час одного зі штурмів Віктор потрапив у полон. Довгі місяці невідомості, важких випробувань та виживання закарбувалися у його пам’яті назавжди. У листопаді 2022 року, після обміну, Віктор повернувся додому. Одразу після звільнення він всі сили кинув на відновлення. Каже, що йому пощастило з родиною і тому період адаптації до цивільного життя пройшов максимально легко. Потім почав допомагати іншим сім'ям: зв’язувався з рідними хлопців, що були з ним у полоні, передавав звісточки і підтримував морально.

«Коли ти повертаєшся, то розумієш, що можеш стати голосом для тих, хто досі там. Я не міг мовчати. Ділився чим міг — інформацією, добрим словом, просто обіймами і звичайно говорив з людьми, багато говорив», — згадує Віктор.

Повернення до мирного життя стало для нього непростим процесом. Після полону захисник знайшов опору в любові та турботі своєї родини — дружини та дитини. Саме вони стали його натхненням і рушійною силою на шляху до відновлення. Згодом він почув від побратима з полону про реабілітацію в оздоровчо-відпочинковому таборі для захисників «З любов’ю в серці», що на Івано-Франківщині. Не вагаючись, погодився.

«Побратим порадив цей центр, і я вирішив спробувати. Тут я знайшов не лише підтримку, а й сили рухатися вперед. Ми щодня робимо щось нове, випробовуємо себе — піднімаємося в гори, займаємося арттерапією, куємо в кузні, їздимо на конях, відвідуємо музеї, палимо багаття і багато говоримо. На різні теми. Не обов’язково про війну. Але це дуже допомагає інтегруватися у соціальне життя після полону. Дякую таким закладам і таким компаніям, як «Українські вертольоти», які підтримують захисників на шляху їхньої реабілітації», — з вдячністю говорить Віктор.

Сьогодні воїн мріє повернутися до своєї справи — створювати ландшафтні проєкти та знову будувати красу навколо. Однак він зізнається, що війна внесла свої корективи: бракує людей, ресурсу та стабільності для реалізації таких ідей.

«Мрію відновити свій бізнес, але розумію, що зараз не час. Багато фахівців пішли на фронт, як і я. Після нашої перемоги, коли країна відроджуватиметься, я знаю, що буду потрібен», — додає Віктор.

Його історія — приклад незламності, любові до своєї землі та людей. Він вірить у перемогу та докладає всіх зусиль, щоб жити далі, будувати плани та відновлювати сили. Бо як і в своїй професії, він вміє бачити красу навіть там, де її поки що не видно.

«Ми обов’язково відновимо Україну. І в кожному саду, у кожному парку буде відчуватися те, заради чого ми боремося», — переконаний Віктор.